Вузловий зоб щитовидної залози симптоми і лікування

Поняття «вузловий зоб» включає в себе гетерогенную за своїми морфологічними характеристиками групу захворювань, що проявляються нерівномірним розростанням тиреоїдної тканини.
Вони займають значне місце в структурі ендокринних хвороб і є предметом пильного вивчення окремої медичної науки – тіреоідологіі.
Більшість виявлених під час обстеження новоутворень не відноситься до ракових пухлин, однак в 3-5% випадків цитологічний аналіз біоптату вказує на злоякісний процес.
Тому в тому випадку, коли діагностується вузловий зоб щитовидної залози, симптоми і лікування якого досить індивідуальні, не варто зволікати – потрібно якомога швидше звернутися за допомогою до фахівця.

Класифікація вузлового зоба

Згідно зустрічається видів вузловий зоб підрозділяється на наступні: солітарний (одиничний):

  • коли виявляється тільки одну освіту;
  • зоб багатовузловий, що передбачає наявність більше двох вузликових утворень;
  • дифузно-вузловий зоб: коли відбувається рівномірне збільшення тканин щитовидної залози через поступове зниження її функцій і освіту ущільнень в окремих місцях;
  • конгломератний: коли згуртовуються між собою кілька вузлів;
  • вузловий кістозно-колоїдний зоб (або вузловий колоїдний зоб): коли збільшення відбувається за рахунок скупчення колоїду (бульбашок, наповнених в’язкою рідиною) в тканинах;
  • вузловий нетоксичний зоб: коли не змінюється функціональність щитовидної залози. Сюди відносять доброякісні пухлини (аденоми) і вузловий зоб еутіероз (або вузловий еутиреоїдний зоб), викликаний гормональними порушеннями в підлітковому віці;
  • вузловий токсичний зоб, при якому щитовидна залоза у великій кількості виробляє тиреоїдні гормони, що призводить до захворювань серцево-судинної системи та онкології.

За класифікацією ВООЗ існує три ступеня прояву патології: нульова ступінь – вузлового зоба немає; перша ступінь – видимих ??проявів немає, але вузли пальпуються; друга ступінь – вузловий зоб пальпується і є видимі прояви.

Але на практиці медицина класифікує зоб більш детально: вузловий зоб нульової ступеня – збільшення щитовидної залози немає, і вона не прощупується;

  • 1-го ступеня – щитовидна залоза вже пальпується;
  • 2-го ступеня – під час ковтання щитовидна залоза вже помітна;
  • 3-го ступеня – в цьому випадку щитовидна залоза значно збільшує шию;
  • 4-го ступеня – зоб займає значну поверхню шиї;
  • 5-го ступеня – збільшена щитоподібна залоза починає здавлювати інші органи.

Причини і механізм розвитку вузлового зоба

Причинні фактори різних захворювань, що призводять до появи вузлів у щитовидній залозі, також різні.

  • вузловий колоїдний зоб практично в 100% випадків розвивається на тлі дефіциту в раціоні людини йоду; вузол щитовидної залози;
  • кісти щитовидної залози формуються як результат невеликих крововиливів, гіперплазії фолікулів або дистрофії вузлів, що утворилися при вузловому колоїдному зобі;
  • фолікулярна аденома виникає внаслідок підвищеної секреції ТТГ, а також при порушенні функцій вегетативної нервової системи;
  • причиною аутоімунного тиреоїдиту є генетична схильність до цієї патології в поєднанні з впливом на організм несприятливих факторів зовнішнього середовища;
  • рак щитовидної залози виникає через невідомі на сьогоднішній день причин; вважається, що ризик його розвитку підвищується при мутаціях певних генів, а також в результаті впливу на цей орган радіації.

Якщо щитовидній залозі не вистачає йоду, на неї впливає ряд стимулюючих факторів, які є запорукою синтезу необхідної кількості гормонів цього органу на тлі дефіциту речовини-субстрату (того ж йоду). Ці процеси зумовлюють або дифузне збільшення щитовидної залози, або зростання окремих груп її клітин, з яких, власне, і формуються згодом вузли.

Патогенез доброякісних і злоякісних пухлин щитовидної залози досить складний і остаточно на сьогоднішній день не вивчений. Відомо, що під впливом якихось несприятливих чинників (зокрема, радіації) окремі клітини цього органу починають активно, безконтрольно ділитися, отже, їх кількість збільшується і виникає пухлина. У цих процесах також беруть участь деякі речовини, що сприяють росту клітин (зокрема, тиреотропний гормон) і мутації певних генів.

Симптоми вузлового зоба

На початку розвитку хвороби пацієнти зазвичай не відчувають болю та інших неприємних відчуттів, лише помічають потовщення на шиї. Потім вузли поступово збільшуються, починають тиснути на трахею, стравохід, нерви і кровоносні судини, і у хворого з’являються:

  • відчуття стороннього тіла в горлі;
  • зміна голосу; задуха і сухий кашель;
  • утруднення ковтання; запаморочення, шум у вухах; болю в вузлах.

У жінок також можуть відзначатися порушення менструального циклу, супутниками деяких дам стануть постійні викидні, безпліддя.

Зазвичай щитовидна залоза справляється зі своїми функціями, не дивлячись на ущільнення. Такий вид захворювання називається «вузловий еутиреоїдний зоб». Але, якщо збільшення супроводжується тиреотоксикозом – стійким підвищенням рівня гормонів в організмі, стан ускладнюється:

  • безсонням;
  • тремтінням кінцівок;
  • стрімким схудненням;
  • почастішанням серцевого ритму.

В окремих випадках, навпаки, гормонів виробляється менше, внаслідок чого хворий скаржиться на: часті простудні захворювання:

  • бронхіти, пневмонії, ГРВІ; болю в серці;
  • зниження артеріального тиску і температури тіла;
  • депресію; розлади травлення і погіршення апетиту;
  • сухість шкіри і випадання волосся.

Якщо виявлені невеликі ущільнення, які протягом тривалого часу не змінюються, досить регулярно відвідувати кабінет ендокринолога і приймати антиструмин. Однак вузловий зоб здатний швидко розвиватися. При підвищеній функції щитовидної залози призначають тиреостатические препарати, при зниженій – тиреоїднігормони, що містять радіоактивний йод. Відсутність позитивної динаміки, загрудинное розміщення вузла або його переродження в ракову пухлину, а також утворення кіст розміром більше 3 см з фіброзними капсулами – показання до проведення хірургічної операції і застосування відновлювальної гормональної терапії.

Діагностика вузлового зоба

Для постановки діагнозу вузлового зоба буває досить скарг хворого і пальпації об’ємного утворення в області проекції щитовидної залози, зміщується разом з гортанню при ковтанні. Додаткові методи дослідження спрямовані на з’ясування причини виникнення вузла і виключення розвитку пухлинних утворень.

При зборі анамнезу особливу увагу слід звертати на наявність вузлового зоба у членів сім’ї пацієнта Необхідно з’ясувати, чи не піддавався хворий опроміненню, не проживає в умовах природного дефіциту йоду (в ендемічних районах). Також варто звернути увагу на швидкість росту вузла і його характер.

При пальпації вузла оцінюється його хворобливість, розмір, консистенція, а також його зміщуваність. Пальпація щитовидної залози в місці її проекції дозволяє виявити вузли розміром не менше 1 см.

Для більш точного дослідження і уточнення діагнозу застосовуються такі інструментальні методи:

1. УЗД щитовидної залози. УЗД діагностика дозволяє оцінити розміри вузлів у щитовидній залозі та їх кількість. Однак цей метод не дозволяє відрізнити вузловий зоб від новоутворення (пухлини).

2. Пункційна біопсія. Тонкоголкової біопсія тканини вузла проводиться під контролем УЗД. Цей метод є дуже інформативним, і дозволяє зробити точні висновки про морфологічні зміни в самому вузлі і тканини щитовидної залози.

3. Радіоізотопне дослідження (сканування). Метод заснований на тому, що накопичення ізотопу йоду в осередку локальної гіперплазії відрізняється від його накопичення в здорової тканини. Це може бути пов’язано з підвищеною ( «гарячий» вузол) або зниженою ( «холодний» вузол) метаболічної активністю залозистої тканини. Пухлина щитовидної залози в абсолютній більшості випадків не здатні накопичувати вводиться ізотоп.

Лабораторні методи дослідження допомагають встановити характер ендокринних порушень, що виникають при зобі щитовидної залози. З цією метою застосовують:

  • Визначення концентрації тиреоїдних гормонів і ТТГ. Дозволяє оцінити ступінь порушення гормонального фону при активно розвивається захворювання.
  • Визначення рівня тиреоглобуліну.
  • Визначення рівня кальцитоніну. Проводиться для виключення медуллярного раку.
  • Визначення рівня імуноглобулінів. Це дослідження дозволяє встановити роль аутоімунного компонента в розвитку захворювання.

Лікування вузлового зоба

Залежно від стадії, а також тяжкості перебігу захворювання, проводиться той чи інший вид терапії.

Лікування дифузно-вузлового зоба переслідує три основні цілі:

  • Усунення специфічної симптоматики для підвищення якості життя пацієнта.
  • Усунення чинників, що порушують роботу щитовидної залози.
  • Загальне зниження навантаження на залозу, з метою призупинити патологічний процес.

Для лікування використовуються як неінвазивні консервативні методи, а так само хірургічні методи.

Консервативне лікування полягає в прийомі спеціальних препаратів. У сучасній практиці використовуються:

  • Гормональні препарати (спрямовані на стабілізацію гормонального фону). Серед них: Ліотіронін, Тиреоидин, Йодтірокс і мн. інші. Препарати цієї групи численні і призначаються лікуючим лікарем.
  • Препарати йоду і радіоактивного йоду (для стимуляції самостійної роботи щитовидної залози). Серед них – йодомарін і ін.

Курс лікування гормональними препаратами становить від півроку до року і не дає стовідсоткової гарантії на лікування за один повний курс прийому. Щитовидна залоза може перестати самостійно виробляти речовини, або може наступити рецидив, тоді лікування доведеться повторити.

Тиреоїдні препарати мають масу важких побічних ефектів. Їх дія позначається на багатьох органах і системах. Для «пом’якшення» небажаних ефектів потрібно курс підтримуючої терапії. Препарати для підтримки призначаються відповідними фахівцями: кардіологами, гастроентеролога і.т.д.

Тим самим, консервативне лікування цієї недуги – комплексно і вимагає участі лікарів кількох спеціалізацій.

Для лікування дифузно-вузлового зоба на 0-й і 1-й стадії специфічного лікування проводити не потрібно. Процес може сповільнитися сам собою або зовсім зупинитися. Основна рекомендація – один раз на півроку-рік відвідувати ендокринолога.

На подальших етапах без гормональних лікарських засобів не обійтися.

В особливих випадках поряд з гормональною терапією проводиться і хірургічне втручання.

Абсолютними показаннями до проведення операції є:

  • Пухлинні новоутворення злоякісного походження;
  • Пухлинні утворення значних розмірів (оскільки виникає ступінь компресії навколишніх органів і, як наслідок, ризик для життя хворого);
  • Стрімкий розростання зобу;
  • Множинність вузлів на тлі істотних дифузних змін в щитовидній залозі;
  • Кістозні зміни на щитовидці;
  • Складне розташування освіти (за грудиною, зі зміщенням).

Народні методи лікування вузлового зоба

На початкових стадіях вузловий зоб лікується досить ефективно за допомогою народних засобів.

Відвар з гілочок вишні. Необхідно взяти близько 100 гр. молодих гілочок вишні з набухаючими нирками і грубо подрібнити. Залити? літра окропу і прокип’ятити протягом 40 хв. Дати охолонути і приймати по 2 ст. л. 3 рази на день перед їдою.
Курс лікування триває 3-5 тижнів. Ефект буде помітний після закінчення курсу.

Настій з лимона і часнику .Необхідно віджати сік з 10 середніх лимонів. Що залишився макуха і десять почищених головок часнику подрібнити на блендері. Отриману масу змішати з 200 грам меду і залити соком лимона. Дати настоятися протягом 10 днів в прохолодному місці. Приймати настій по 1 ст. л. 3 рази на день, запиваючи теплим чаєм.
Курс лікування триває 8 тижнів і буде найбільш ефективний в холодну пору року. Настій з лимона не тільки сповільнює розвиток вузлового зоба, а й зміцнює загальний імунітет.

Настоянка з волоських горіхів. 50 молодих зелених волоських горіхів подрібнити і помістити в скляну банку. Потім додати 100 грам спирту і залити медом. Дати настоятися протягом 30 діб в темному прохолодному місці. Настоянку приймати по 1 ч.л. 4 рази на день, запиваючи 1 склянкою молока.
Завдяки високому вмісту природного йоду в волоських горіхах, зростання вузлового зоба сповільнюється і може бути повністю зупинений. Молоко допомагає організму швидко засвоїти йод. Курс лікування 6-8 тижнів.

Напій з морської капусти. Морська капуста (ламінарія) є рекордсменом за вмістом йоду. Розчин з сухого порошку ламінарії дозволяє організму швидко і ефективно засвоїти йод. Для приготування напою необхідно розмішати 1 ст. ложку сухого порошку ламінарії в 1 склянці питної води, додати 1/2 ч.л. солі, перемішати і випити за 1 прийом. Розчин вживати 3 рази на день перед їдою. Курс лікування – 7-8 тижнів.

Профілактика вузлового зоба

Самолікування при вузловому зобі не допускається, особливо без встановлення остаточного діагнозу за допомогою цитологічного дослідження.

Прийом препаратів йоду або тироксину на тлі деяких захворювань щитовидної залози, що супроводжуються вузлоутворенням, може призвести до прогресування захворювання, появи серйозних побічних ефектів. Самостійне призначення препаратів йоду для профілактики захворювань щитовидної залози також не припустимо.

Для забезпечення організму необхідною кількістю йоду набагато більш корисно і безпечно дотримуватися таких правил:

– вживати йодовану кухонну сіль у кількості 5-6 грамів щодня (при артеріальній гіпертензії 3 грами);
– зберігати сіль в щільно закритому посуді, не допускаючи попадання сонячних променів;
– солити їжу тільки в кінці термічної обробки;
– регулярно вживати в їжу рибу і інші морепродукти.

Ссылка на основную публикацию